Періодизація українського визвольного руху на Наддніпрянщині у 1920

Періодизація українського визвольного руху на Наддніпрянщині у 1920–1955 рр.

Юрій Щур, кандидат історичних наук, науковий співробітник КЗ „Запорізький обласний центр охорони культурної спадщини” ЗОР (Запоріжжя).

На сьогоднішній день існує кілька варіантів періодизації українського визвольного руху ХХ ст. Окремі дослідники пропонують власну періодизацію визвольного руху (УВО, ОУН та УПА) [1]. Не заглиблюючись в тенета дискусій і точок зору, спираючись на досвід власної пошукової роботи, спробуємо подати періодизацію українського визвольного руху на Наддніпрянщині у 1920–1955 рр.
1. Міжвоєнний період: становлення організаційного українського націоналізму і перші спроби поширити діяльність на О і СУЗ. Перший півперіод – постреволюційний (1920–1929 рр.). Розпочинається він коли територія України була розподілена між різними країнами: більшовицькою Росією, Польщею, Угорщиною, Румунією та Чехословаччиною. Саме 1920 р. розпочинається створення УВО й закладаються її перші осередки у Радянській Україні (І. Андрух, Цупком). Другий півперіод – передвоєнний (1929–1939 рр.). Верхня межа відповідає створенню даті створення ОУН, коли УВО об’єдналася із іншими націоналістичними організаціями та гуртками. Нижня межа – розподіл Польщі між Німеччиною та СРСР й перехід частини Західної України до складу УРСР. Третій півперіод – підготовчий (1939–1941 рр.): від розподілу Польщі до початку німецько-радянської війни. Характеризується ширшими можливостями для ОУН розширити мережу внаслідок зникнення кордону по р. Збруч.
2. Період німецької окупації О і СУЗ (1941–1943 рр.). Перший півперіод – літо 1941 – весна 1942 рр. (в термінології ОУН – „підготовчий” [2, с. 14]). Характеризується охопленням території О і СУЗ похідними групами ОУН й створенням організаційної мережі. Другий півперіод – весна 1942 – кінець 1943 рр. (в термінології ОУН – „підпільно-революційний” [2, с. 15]). Характеризується активізацією підпілля ОУН внаслідок посилення німецьких репресій, що в кінцевому результаті призвело до створення відділів УПА, в тому числі на Правобережжі. На Лівобережжі в цей час активно діяли боївка СБ.
Окремо виділимо періодизацію діяльності ОУН, керованої А. Мельником, під час окупації. Можна виокремити три півперіоди. Перший (червень – грудень 1941 р.) характеризувався легальними засобами, що спирались на певну підтримку німецької окупаційної влади; другий (січень – липень 1942 р.) – пов’язаний з пошуком виходу із організаційної кризи, зумовленої активізацією німецьких репресій; третій (серпень 1942 – кінець 1943 р.) характеризувався спробою переходу до активної боротьби, зокрема збройної.
3. Кінець Другої світової війни та повоєнне десятиліття (1944–1955 рр.). Цей період характеризується продовженням боротьби за створення УССД в нових умовах, що були сприченені зміною військової та геополітичної ситуації. Перший півперіод – 1944–1946 рр.: кінець німецько-радянської війни та початок повоєнної відбудови. Характеризується спробами ОУН відновити мережу на О і СУЗ та залучити нових членів до організації. В цей же час посилюється боротьба органів НКВС-НКДБ з ОУН та УПА. Другий півперіод – 1947–1949 рр.: діяльність в умовах „глибокого підпілля”. Характеризується переходом від масштабних бойових дій до операцій малими силами. Важливою подією півперіоду є рішення ГК УПА про розформування повстанської армії (1949 р.). У цей час було розроблено спецпрограмму націоналістичного підпілля „Орлик”, яка мала на меті залучення до визвольного руху молоді О і СУЗ. Третій півперіод – 1950–1955 рр.: згортання боротьби націоналістичного підпілля. У цей час відбувалася ліквідація органами державної безпеки розрізнених ланок оунівського підпілля та збройних боївок. З боку українського визвольного руху проводилися стихійні антирадянські акції. Незважаючи на те, що останні оунівські осередки на Наддніпрянщині були ліквідовані у 1955 р., органи державної безпеки продовжували боротьбу з українським визвольним рухом. У КДБ небезпідставно побоювалися повернення колишніх учасників ОУН із ув’язнення, оскільки пізніше частина з них стала активними учасниками дисидентського й правозахисного руху. Змінився час, змінилися обставини діяльності. Український визвольний рух перейшов до інших засобів боротьби за державну самостійність України.
Відмітимо, що запропонована періодизація не є сталою і, однозначно, по своїй суті дискусійна. Апробація її була здійснена нами у дисертаційному дослідженні [3]. Автор сподівається, що пропонована публікація викличе науковий діалог, який сприятиме подальшій розробці проблеми.

Література.
1. З цього приводу дивіться: В’ятрович В. До питання концепції українського визвольного руху у ХХ столітті // mhtml:file://D:/Galychyna%2014/В’ятрович.mht; Кентій А. Українська військова організація (УВО) в 1920–1928 рр. Короткий нарис. — К.: Інститут історії НАНУ, 1998. — 81 с.; Кентій А. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929–1941 рр.). — К.: Інститут історії НАНУ, 1998. — 201 с.; Кентій А. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941–1942 рр. — К.: Інститут історії НАНУ, 1999. — 201 с.; Кентій А. Українська Повстанська Армія в 1942–1943 рр. — К.: Інститут історії НАНУ, 1999. — 288 с.; Кентій А. Українська повстанська армія в 1944–1945 рр. — К: Інститут історії НАНУ, 1999. — 220 с.; Кентій А. Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946–1956). — К. : Інститут історії НАНУ, 1999. — 111 с.
2. ОУН на СУЗ від 1941 року. — Б.м. : Б.в., 1947. — 22 с.
3. Щур Ю. І. Український визвольний рух на Наддніпрянщині (1920–1955 рр.) : дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : 07.00.01. / Щур Юрій Ігорович; Запорізький національний університет. — Запоріжжя, 2009. — 248 с.