Краса і логіка української мови

Публіцистика

Українська мова завдяки її штучному знищенню російськими колонізаторами занепала до такого стану, що деякі невігласи або вороги української нації на зразок Володимира Путіна, цілком серйозно заявляють, що такої самостійної мови не існує, що це суміш мов російської, польської та мов інших сусідніх з Україною народів. Такі заяви робляться для того, щоб остаточно знищити українську мову, витіснивши її російською. Тому треба, в першу чергу українцям, відновити історичну правду, засвоїти, що українська мова являється материнською для російської, а не навпаки, має суттєві переваги над нею і повинна зайняти своє законне достойне місце серед мов народів світу. Отже, як виникли українська і російська мови? До появи Київської Русі на території центральних, північних і західних областей нинішньої України, а також на території сусідніх з ними областей Росії та Білорусії, тисячі років проживали слов’янські племена, мова яких була близька між собою і схожа на нинішню українську. Тоді не було сучасних транспорту і засобів зв’язку і люди,проживаючи на одній і тій же території тисячами років, зберігали свою мову. Бували переселення цілих народів, але предки нинішніх українців, займаючись землеробством, залишалися на своїй землі. Їхня мова поступово удосконалювалася, змінювалася під впливом чужинців, але в основі своїй зберігалася. Так і утворилася сучасна українська мова. Зародження нинішньої Росії відбулося на території нинішніх Володимирської, Ярославської, Московської, Тверської, Рязанської областей. На сході цієї території проживали угро-фінські племена мордва, меря, мурома та інші, а на заході ---балтські племена вєсь, чудь та інші. Їхня мова суттєво різнилася між собою і нічого спорідненого з українською не мала. До Київської Русі в південні райони цієї території під тиском кочівників переселилися також слов’янські племена в’ятичів і радомичів. Вже вони почали ріднитися з тамтешнім населенням. А потім київські князі, починаючи з дев’ятого століття, поступово почали підкорювати цю територію. Дружини київських князів подовгу затримувалися на цих землях, бо пересувалися повільно. Адже найшвидшим транспортним засобом тоді були коні. Крім того князі залишали на захоплених територіях частину своїх дружинників для утримання в покорі підкорених племен і для збирання данини з них. Дружинниками були в основному молоді, здорові хлопці, яким фізіологічно потрібні були жінки. І вони брали їх з місцевого населення. Закохувалися, створювали сім’ї, будували житло, народжували дітей. Спочатку спілкувалися між собою мовою почуттів, очей, жестів. А далі навчалися одне у одного його мови і створювали змішану мову. Основою нової мови стала українська мова, бо українці були загарбниками, а місцеві мешканці рабами. Тому то нинішня російська мова така близька до української. Пройшли сотні років і нащадки тих перших дружинників втратили будь-який зв’язок з батьківщиною предків. Київська Русь розпалася і новостворені князівства стали самостійними. Починаючи з середини тринадцятого століття до суміші націй зформованої в цих князівствах приєдналися татари, які спочатку були завойовниками, а після розпаду Золотої Орди були поглинуті місцевим населенням. Всі ті князівства були підкорені Московським князівством. І утворилася нова держава і нація зі своїми мовою, звичаями, культурою. Називалася «Московським царством», а її мешканці називалися «московітами». Українці ж називали їх «москалями». Характерно, що таку назву українці зберегли аж до сорокових років двадцятого століття. Доки комуністична диктатура і пропаганда не перетворили її на прояв неповаги і ворожості до «великого російського народу». «Російським народом» ця нація стала називати себе після того, як в п’ятнадцятому столітті московський цар Іван III проголосив Московське царство «Руссю», заявивши таким чином про свої претензії на приєднання до Московського царства всіх земель, якими володіла Київська Русь. Цим претензіям сприяла православна віра, яка була спільною у обох народів, бо прийшла на Московщину з Києва. Пізніше, починаючи з правління в Росії Петра I, її заполонили німці, голландці, французи, які також справили вплив на формування російської мови і культури. Отже, проведений аналіз доводить, що українська мова на тисячоліття старша за російську і являється для неї материнською, а не навпаки. Які ж особливості цих мов? Багато слів у них однакові за вимовою, змістом і написанням. Наприклад, ад, банка,вода, доброта, жар, закон, канал, ложка, масло, народ, область, план, рукав, сад, таз, укол, храм, шторм, щука, яма. Багато однакових за змістом і написанням, але різних за вимовою. Так в українській мові буква «г» вимовляється глухим звуком, а в російській---дзвінким, буква «е» в середині слів в українській мові вимовляється твердо, а в російській ---м’яко, як українське «є». Так само м’яко вимовляється в середині слів, як українське «і», і тверда українська буква «и». Зм’якшує вимову російських слів і застосування російської букви «ё» замість української «е». Наприклад, бог, брезент, версія, глухота, погода, логіка, диверсія,диплом, питомник,мерзлий. Наведені відмінності в вимові роблять російську мову м’якшою за українську. Характерною відмінністю російської мови від української є також вживання здвоєних приголосних. Наприклад, клас-класс, стрес-стресс, місія-міссія. Це здвоєння робить слово більш акцентованим, але збільшує кількість букв у слові. Так само збільшує кількість букв у слові в порівнянні з українською і вживання в російській мові здвоєних голосних, або закінчення «я». Наприклад, синя-синяя, зелена-зелёная, голуба-голубая. Збільшення букв робить і застосування здвоєних приголосних в прикметниках. Наприклад, накачаний-накачанный. Як і застосування закінчень «…онный» замість «йний». Наприклад, каналізаційний-канализационный. Ці особливості роблять російську мову настільки довшою за українську, що на 12 сторінках українського друкованого тексту набирається 13 сторінок ідентичного російського тексту. Деякі відмінності російської мови від української роблять її значно складнішою для вивчення іноземцями. Наприклад,пишеться буква «о», а вимовляється «а»: Москва-Масква, корова-карова. Або пишеться закінчення слова «…ого», «…его», а вимовляється «…ово», «…ево»: алюминиевого-алюминиевово, онемевшего-онемевшево. В українській мові як пишеться так і вимовляється. А ще в російській мові багато слів, які мають декілька значень і без досконалого знання мови їх важко правильно зрозуміти. Українська мова більш розвинена і на кожне значення має своє слово. Наприклад, «часы» означає і певний відрізок часу і прилад для визначення часу в добі. В українській мові це «часи» і «годинник». Навіть таке поверхове дослідження доводить перевагу української мови над російською в простоті, логічності, виразності в короткій формі. Впевнений, що більш глибоке дослідження фахівців підтвердить цей висновок. Чому ж тоді українська мова ледь животіє, а російська розповсюджена по всьому світові? Та тому ж, що російські колонізатори знищували українську мову, а свою розповсюджували завдяки колоніальним загарбанням. Тому що українці не мали своєї держави багато століть,не мали дипломатичного виходу в світ. Їх місце зайняла Росія зі своєю мовою. Тому й сьогодні Росія не дає Україні стати на ноги, щоб не втратити і в економіці, і в культурі, і в мові , і в території, і в кадровому потенціалі. Що стосується мелодійності і співучості української мови, то це доведено минулими віками. Як приклад, можна згадати про те, що український кріпак Олексій Розум завдяки чудовому співу українських пісень став чоловіком російської імператриці Єлизавети, був нагороджений найвищими титулами імперії. З тією лише особливістю, що його прізвище було змінене на російський лад, «Разумовский». Подібна маніпуляція в усі часи відбувалася з українцями, які служили Росії. Хоч наголос в прізвищі перенесуть, а все-таки вкрадуть людину у нації. На жаль багатовікове приниження і знищення українців і їх мови таки покалічило душі їх нащадків. Особливо велику шкоду заподіяли комуністи під проводом свого вождя, інтернаціоналіста---нащадка євреїв, чувашів, калмиків, німців і шведів, Володимира Ульянова-Леніна за час свого панування в Російській імперії, перейменованій ними в СРСР. В ці часи українська мова посилено витіснялася з українських сіл різними методами. Це і переманювання українців в міста та в армію на стабільну заробітну плату і кращий рівень життя, де панувала російська мова, і примусове виселення українців за межі України з подальшою їх русифікацією, і переведення всієї офіційної документації на російську мову, і навчання спеціалістів сільського господарства російською мовою, і нав’язування українцям нової, інтернаціональної з російським забарвленням, культури, і багато іншого. Та найбільшим злом було знищення третини українських селян голодом в 1932-33 роках. Після голодомору українці вже не співали свої віковічні старовинні пісні, а співали «Славное море священный Байкал», або «…Но от тайги до британских морей Красная армия всех сильней». Тобто все те, що нав’язувалося радянською пропагандою. Так доспівалися до другої світової війни, спровокованої керівництвом СРСР, під час якої втратили ще 8 мільйонів своїх синів і дочок. На жаль в незалежній Україні багато українців не скористалися можливістю вилікувати свою душу і заговорити рідною українською мовою. Вони користуються українсько-російським «суржиком» минулого. Цей суржик утворився за часи окупації України Росією так само,як в давні часи утворилася російська мова. Але ж українська мова і українська нація живі. Схаменіться! Хіба багато душевних і фізичних сил треба щоб казати замість: Оп’ять-знову, од-від, одбор-відбір, да-так, канешно-звісно, красота-краса, краска-фарба і так далі. Треба просто ставати українцями, слідкувати за своєю мовою і постійно вдосконалювати її. Микола Сищенко, політичний аналітик М. Лозова Харківської обл.. Т. 066 9 555 703 20.08.2010