Грама В.М., Шапаренко С.О. (м. Мерефа). Щодо організації Мжанського регіонального ландшафтного парку.

Грама В.М., Шапаренко С.О. (м. Мерефа). Щодо організації Мжанського регіонального ландшафтного парку.

Лозівський історичний клуб імені Дмитра Яворницького

В порівнянні з іншими малими річками Харківщини, Мож (Мжа) на початку 80-х років минулого століття найменше постраждала від тотальної меліорації (на відміну, наприклад, від р. Мерло, русло якої було спрямовано і заковано в бетон). Також Мож вважається найчистішою рікою області, її гідрологічний стан залишається малопорушеним і стабільним, завдяки чому тут збереглася багата водно-болотна і лучна рослинність, яка є резерватом водно-болотної орнітофауни, а в лісових масивах борової тераси – реліктові сфагнові та осоково-гіпнові болітця льодовикового походження.
В орографічному відношенні унікальною є її надзаплавна тераса, покрита річковими наносами, які утворюють кучугурний еоловий ландшафт, що нагадує неповторний поліський обрис, де панує флювіальний дюнний рельєф: піщані гриви передуються з глибокими впадинами, що утворилися на місці дюнних озер та давньоруслових понижень, які нині зайняті осоково-гіпновими та сфагновими болітцями, і є реліктами північного походження. Таким чином, різноманіття біотопів на Можу в умовах мікрорельєфу в залежності від ступені зволоження обумовлює різноманіття рослинних асоціацій (типових і унікальних), а, заодно, й багатство тваринного світу. В цьому регіоні зарезервовано низку лісових рослинних асоціацій, що занесені до Зеленої книги України, а також угруповання соснового бору, що занесені до Зеленого списку Харківської області, та реліктові асоціації і рослини сфагнових боліт північного походження.
Тож є цілком логічним, що в останні роки питання збереження природних комплексів долини Можу шляхом заповідання поставало неодноразово. Так, на сьогодні в її заплаві від річки Мереф’янки до Сіверського Дінця було створено водно-болотне угіддя № 34 «Заплава ріки Мжа» (площа 1282+244,2 га). Рішенням Харківської обласної ради від 20.11.97 в її долині було зарезервовано ділянки для подальшого оголошення двох гідрологічних заказників, «Мереф''янського» (323,9 га) і «Миргородського» (291,3 га), а також 5 лісових і ботанічних заказників загальною площею 576,3 га (Екологічна мережа Харківської області. – Х., 2008. – С. 111, 149; Природно-заповідний фонд Харківської області. – Х., 2005. – С. 120, 181-182, 187-188). Окрім цього, дана територія, за Програмою формування Національної екологічної мережі в Харківській області на 2002-2015 роки ввійшла до складу Галицько-Слобожанського природного коридору загальнодержавного значення.
Однак, для збереження усього природного комплексу мжанської долини заповідання її окремих фрагментів недостатнє. Тому в 2002, 2007, 2008 рр. Екологічна група «Печеніги» провела відповідні рекогносцирувальні експедиційні дослідження, і в 2008 р. на їх підставі, при активній підтримці депутатського корпусу м. Мерефа, підготувала клопотання щодо створення Мжанського регіонального ландшафтного парку площею 9086 га, який має охопити весь природний комплекс долини від Мерефи до Змійова: заплаву Можу та лісовий масив її надлугової борової тераси.
Отже, першою характерною рисою створення даної території природно-заповідного фонду є тісна співпраця громадської організації, ЕкГ «Печеніги», з місцевим самоврядуванням із залученням широкої громадськості для пропагування створення парку та його лобіювання.
Другою важливою особливістю цього процесу має бути відновлення історичної правди про історико-культурне значення краю, засмічене брутальною міфотворчістю. Зокрема, звернення до первинних історичних джерел про наше героїчне і трагічне минулля, – а саме, до творів відомих українських істориків Д.І. Яворницького та Д.І. Багалія та Є. Альбовського. Останній у своїй монографії «Валки: украинский город Московского государства» (1905) зазначає, що Слобідську Україну першими заселили українські пасічники: «Пальма первенства в колонизации края принадлежит вышедшим из-за Литовского рубежа Украины черкасам [так называли украинцев], которые несколько позднее заселили и всю Слободскую Украину. … В лесах жили «литовские люди» (черкасы) и занимались пчеловодством… Уже в 1646 году в долине р. Мож было 150 литовских пасек, и что на каждой из них жило по 5-6, а в некоторых и по 10 человек черкас» (С. 27). Як зазначив Д. Багалій: «… у Мерехвянській сотні було по лісах багацько пасік, котрі українці завели з самого початку свого заселення. Біля їх були розведені садки та збудовані з липового дерева хатки» (Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х., 1918. – С. 45).
Варто зазначити, що в ті часи природа була значно багатшою. Сюди на літній сезон мешканці окраїнних земель України направлялися на так звані «звірині лови»: за дичиною, липою, медом. В ті часи на території Харківської області ще водилися ведмеді. За даними російського дослідника С.В. Кирикова (1959) ведмеді на той час мешкали у Харківському та Валківському повітах. Тоді вони якось уживалися з українськими пасічниками. За С.В. Кириковим цей звір зберігся в нашому краю принаймні до 1839 року.
У середині ХІХ століття професор зоології Харківського університету О.В. Чернай писав, що в ті роки в околицях Харкова – в Немишлі, а також у Можу мешкала хохуля звичайна – один з найцікавіших і рідкісних звірів України. Цей вид є ендеміком Середньоросійської височини і реліктом третинного періоду, в Україні сьогодні він зникає, а на Можу, на жаль, зник остаточно.
Ключовим моментом для популяризації зазначеної заповідної території є звертання до історичних постатей, які діяли в Мжанському краї. Таких, наприклад, як Іван Дмитрович Сірко – уродженець Мерефи, або Кіндрат Сулима – засновник Зміївської фортеці. Окрему сторінку краю представляють героїчні бої з фашистами чехословацького батальйону під орудою Людвіга Свободи у березні 1943 року. Ці дані необхідно використати при розробці туристично-екологічних стежок в межах регіонального ландшафтного парку.